З моменту, коли я написала в Instagram, що буде пост про осінь, до, власне, коли Є пост про осінь, пройшло і “бабине літо” і уже перший мокрий сніг.

Для мене це як звіт для друзів про поїздку. Так, в процесі мандрівки ти присилаєш фото, ділишся короткими емоціями, але весь букет відчуттів і переживань ти виливаєш уже по поверненні.

Колись Артур Елгорт сказав: ” Завжди рухайся з тим, що фотографуєш”. Ми з осінню рухаємось разом усе моє життя. Восени мій День народження і більшості важливих людей в мому житті. Може тому всі ці природні зміни зі мною на одній хвилі: довгі затяжні дощі, калюжі, повні опалого листя, вигорання кольору у всьому навколо і запах каштанів і землі.

Львівська осінь цього року вирішила зіграти все по нотах і на початку листопада ми ще не носимо зимових пальт і пуховиків. Уже достатньо холодно для плащів, але ще достатньо тепло для довгих прогулянок і збирання каштанів і листя; на терасах кафе зручно пити гарячий чай, прикрившись шерстяним покривалом. В Стрийському парку листя вирішили так активно не прибирати і дітлахи досхочу в ньому порпаються,  а дорослі, згадуючи дитинство, шурхають ногами в розсипаних кучугурах листя вздовж алей. Парк Культури ніби застелив помаранчеві доріжки вздовж рівних рядів лавок і вітер їх щоразу рівняє то під один то під інший бік алеї.

Моя осінь звучить мелодіями Rafael Ibanez de Garayo і Ludovico Maria Enrico Einaudi, пахне липовим чаєм і на дотик схожа на шерстяний шалик. І навіть листопад, котрий часто прописується у львові своєю погодою аж до середини березня, цього року якийсь затишний і теплий. Осінь вже почала роздягати місто і вся краса архітектури, від якої я так млію, проступає крізь павутинки голих гілок. Те, що вчора доводилося розглядати з-за кущів, сьогодні відкривається, як на блюдці.

А поки ви ще не вирішили – їхати чи ні до Львова осінню, підбірка моїх улюблених фотографій.

 

Категорії: Mood