Є поїздки спонтанні, а є такі, котрі плануєш довго і чекаєш як свята.
Десь так було і з моєю мандрівкою в чайовню Suria. Прочитала про неї десь в мережі, ще пару місяців назад. Потім мені про неї чоловік розповів. І апогеєм став момент, коли виявилося, що місце, в яке я дууууже хочу потрапити і було те саме, про яке мені так “до слова” колись благовірний розказав.

Ми їхали машиною. Тому деталі, як туди добратися іншим чином, я вам розказати не зможу.

Дані про місце знаходження  і трохи конкретніших координат для доїзду є на сторінці  в FB.

Поїздку ми запланували якраз на найхолодніший день серпня, тому сміливо можна сказати, що ми їздили осінню. Якщо вже їхати в цьому напрямку, то обов’язково з заїздом до водоспаду Шипіт. Але про нього колись окремо.

Щоб потрапити в чайовню можна дертися пішки, можна їхати на крісельному підйомнику (як ми й зробили), а можна автівкою чи велосипедом, але обхідними дорогами. Вартість тут.

Підйом триває близько 15 хвилин і місцями хід “кріселка” може сповільнюватися. На одному відрізку ми майже зупинилися на кілька секунд на достатньо некомфортній висоті і поряд вже починали жартувати, що “соляра скінчилася, треба стрибати”.

Одразу хочу підказати: одягайтесь з розрахунку вітряного підйому  і не менш вітряного перебування на горі. Тобто тепліше і затишніше для вух. Ми їхали, коли “за бортом” градусник показував +17, реальна температура комфорту десь на 3 градуси нижча і коли дме, краще мати щось на голові. Поки ми насолоджувались пейзажами уже наверху, незважаючи на дощовик і светр, я трохи прохолола і вигляд чоловіків,  а деколи  і жінок,  в легких футболках чи светриках навіював на мене “гусячу шкіру” і дрижаки.

На самісінькій верхівці усі одразу біжать фотографувати схили і купувати щось гаряче в малькому дерев’яному магазинчику. А в кількох кроках, біла і низенька хатка, майже зливається з хмарами, котрі зручно вмостилися на горах довкола.

 

Можливо все навіяне настроєм моїм внутрішнім і йогічним досвідом, але одразу за порогом починається мантра. Музика спокійна і притишена, атмосфера  – ніби прийшов в гості до старих знайомих на горнятко чаю або масали; по периметру затишні невеличкі столики, вазочки з квітами, фарби і олівці, на верхній поличці рівний рядочок книг  і запах, який буває лише в горах і лише від трав.

Поки ми їмо свій банош і млинці з шоколадом, поряд пара з манюнькою дитиною розважаються з котиком, ще двоє, заворожено вдивляються в горизонт, дівчата за стійкою готують чай; хлопець заносить оберемок листя Іван-чаю і починає скручувати для сушки. Ніхто не спішить і не метушиться, не говорить голосно. Тут час тече спокійніше і розміреніше, і вас затягує.

Додому просто обо’язково треба купити гарненьку крафтову коробочку чаю. Листового чи крученого. Не тому, що треба вести звідусіль якийсь сувенір, а тому, що це найкращий спогад, який не просто буде збирати пилюку на холодильнику чи стоятиме на поличці, а яким ви зможете поділитися з близькими.

За горнятком такого чаю можна ділитися спогадами і емоціями від подорожі і це вже буде створювати новий спогад про проведений разом час.

Не спішіть робити кілька кадрів і з’їжджати вниз.

Про чайовню з перших уст.